ВСТУПНЕ СЛОВО 4 1. Наукові обрії проблеми інтертекстуальності 10 2. Власне інтертекстуальність: прагматика цитувань 24 3. Архітекстуальність у полемічному науковому дискурсі 30 4. Паратекстуальність “у співпраці” з метатекстуальністю: генерування нових значень 32 5. Метатекстуальність як персоналізований “текст у тексті про текст” 51 6. Гіпертекстуальність: площина семіотичної взаємодії різних типів інтертексту 57 7. Інтертекст як троп: прецедентні антропоніми в майстерні письменника-публіциста 66 8. Інтертекстуальна стратегія топоніма як асоціативного індикатора дейксису 86 9. Інтертекстуальність як метод текстотворення в процесах саморедагування 89 10. Семіотичний дискурс реалізації творчих задумів: пошук оптимальних жанрових форм у виявах мета- та архі-текстуальності 99

У монографії розглядається одна з актуальних проблем журналістикознавства - семіотика інтертекстуальності публіцистистичного тексту. Дискурсологічний аналіз різних типів інтертекстуальності з урахуванням їх системних і діалектичних зв’язків, жанрової специфіки публіцистичних творів та індивідуального стилю автора здійснений на матеріалі літературної діяльності Олеся Гончара - видатного українського письменника, публіциста й громадського діяча XX ст. Семіотичний підхід дозволив з’ясувати міжтекстуальні перегуки публіцистичних, мемуарних та художніх творів митця, розкрити прагматику цитувань і генерування нових значень у процесах взаємодії пара-, мета-, гіпер- та архітекстуальності, представити в креа-тивних діях саморедагування інтертекстуальність як метод текстотворення. Уведення інтертекстуальності в параметри соціального часу і простору розкриває шляхи концептуалізації дійсності та вектори комунікативних стратегій доби. Для науковців та викладачів, докторантів, аспірантів і студентів спеціальності “журналістика”.