Бібліогр.: 535-580 с.

Імен. покажч.: 581-595 с.

ВСТУП 11

РОЗДІЛ І. ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКЕ І МОДЕРНЕ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА 47 1.1. Переформатування поля літературних студій: від теорії літератури до культурної критики 49 1.2. Культурна модернізація і літературні студії 66 1.3. Культурні парадигми літературознавства: традиціоналізм і модерність 75 1.4. Неокласицизм XX ст. на порозі модерності 83 1.5. Неокласичний дискурс і модерністська парадигма 93 1.6. Культурна ідентичність українського неокласичного дискурсу 101 1.7. Pro і contra українського неокласицизму 114 1.8. Дві культурні парадигми - дві традиції 124 Висновки до розділу 138

РОЗДІЛ II. УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ПРАКТИКАХ КУЛЬТУРНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ (КІНЕЦЬ XIX - ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.) 141 2.1. Боротьба за автономність традиціоналістського літературознавства 148 2.1.1. Поява контрдискурсу 150 2.1.2. Альтернативний дискурс 158 2.2. Народження українського модерного літературознавства 167 2.2.1. І. Франко і наукова літературна критика 175 2.2.2. В. Перетц і зміна наукового методу 182 2.3. Ідентичність українського літературознавства доби національного відродження 192 2.4. Перше покоління фахових філологів 205 2.5. Соціокультурний простір вчених-неокласиків 211 Висновки до розділу 223

РОЗДІЛ III. ТЕОРІЯ І МЕТОД НЕОКЛАСИЧНОГО ДИСКУРСУ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА 227 3.1. Літературознавчий контекст 229 3.2. Теоретичні погляди неокласиків 243 3.2.1. Рецепція поняття «класики» 245 3.2.2. Концепція стилю і форми 259 3.2.3. Природа наукового методу 275 3.3. Неокласичне літературознавство Миколи Зерова 282 3.3.1. Типологізація наукової спадщини 285 3.3.2. Історико-теоретичні й методологічні погляди 301 Висновки до розділу 311

РОЗДІЛ IV. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРАКТИКИ НЕОКЛАСИЧНОГО ДИСКУРСУ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА 315 4.1. Літературні студії між ідеологією та літературою (20-ті рр XX ст.) 317 4.2. Літературна дискусія про форму та зміст 325 4.2.1. Українські марксисти і російські формалісти 327 4.2.2. Формалісти чи морфологи? 335 4.2.3. Теорія і практика перекладу 350 4.3. Практики літературної історіографії культурних дискурсів українського літературознавства 358 4.3.1. Періодизація та класифікація: протистояння культурних дискурсів 367 4.3.2. Принципи укладання літературного канону 382 4.3.3. Канон нової української літератури: від традиції до модерну 389 Висновки до розділу 397

РОЗДІЛ V. Формування модерного літературного канону вченими-неокласиками 401 5.1. Історія літератури Миколи Зерова vs Сергія Єфремова 403 5.2. Культурна ідентичність літературного канону неокласиків 414 5.2.1. Відкривання модерної парадигми: «питання Івана Котляревського» 428 5.2.2. Формування національного наративу: яві іпостасі Григорія Квігки-Основ'яненка 435 5.2.3. Торос Шевченко: від усної до писемної культури 446 5.2.4. Пантелеймон Куліш: поява культурної критики 458 5.2.5. Іван Франко: спроба виходу за межі традиції 471 5.2.6. Леся Українка: переписування культурної традиції 481 5.3. Письменники другого ряду у модерному літературному каноні 491 5.3.1. Днатоль Свидницький: перший прозаїк-реаліст 499 5.3.2. Яків ЩОГОЛІВ: перший поет-лірик 503 5 3-3 Марко Черемшина: новатор ліричної прози 507 Висновки до розділу 514

ВИСНОВКИ 519

БІБЛІОГРАФІЯ 533

ІМЕНИНИ ПОКАЖЧИК 581

«Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс» теоретично осмислює науковий доробок неокласиків в історії українського літературознавства та передумови й контекст появи українських модерних літературних студій. Соціокультурний підхід до аналізу еволюції літературознавства як інтелектуальних практик культурної свідомості застосовано у дослідженні неокласичного дискурсу 20-х рр. XX ст. (наукова спадщина М. Зерова та близького до нього кола вчених В. Петрова, Б. Якубського, П, Филиповича, А, Шамрая, Б. Навроцького та ін.).